Діти плачуть коли їм не дають цукерки. Діти ревуть коли їм дають броколі. Діти плачуть по 7 раз на день, бо в мультику кицька загубилася, бо нудно, бо хочеться щось не знамо шо, бо не хочеться нічого, бо жарко, бо холодно, бо хочеться спати.
Там де ми дорослі тьоті-дяді сублімуємо, самовиражаємось, вербалізуємо, діти сідають посеред тротуару на дупу і ревуть. 
В тому що діти плачуть, немає ніякої біди, одна користь - до року вони так розвивають легені і характер, після року вони так окреслюють світ своїх бажань. І чим раніше мама зрозуміє що дитя реве не від того, шо ти мать-гавно, а того шо це нормально, тим легше їй житеметься, менше зморщок суму і невдоволенності проляже на обличчі, менше буде неврозів, сивини і проблем з коханим.
І тут ви запитаєте, "то що полишити дитину в біді і хай реве?" ні зовсім не так. Я не знаю як правильно, але я завжди намагаюся дізнатися причину реву, і нейтралізувати її. Але буває "хандра ні откуда" і тоді діти вкладаються на долівку супермаркета і кричать "машігу, самальот, шікаладку хочу і сабачку і макарони і сок і котіка і мячик іту хрень із верхньої полки. " Єстєственно, ніякий адекватний родітєль не помчиться збирати в корзину весь оголошений список. А якщо й побіжить то буде дурак вопще-то. Бо як тільки все ляже в корзину дитина ще голосніше заголосить на весь магазін "не таку машінку. Не такий зайчік, я хочу кроліка ". Бо насправді ж причина не в кроліках зайчіках а в іншому, може потрібна ваша увага, може хочеться спати, може набридло бродіння нудними рядами з вівсянкою і гречкою.
Шо я роблю? я кажу "Надєжда, я тебе люблю, але я не чую тебе поки ти кричиш, скажи спокійно про свої бажання. " зазвичай вона їх озвучує, а я або аргументовано відмовляю, пропонуючи альтернативу, або реалізую. Або стою і мовчки дивлюся, поки вона належиться і нареветься.
Але в усьому цьому плачі є один і зовсім немаловажний фактор - сторонні люди, яким завжди треба заспокоїти піврічну дитину цукеркою, треба наїхать на маму, треба до дитини яка лежить на тротуарі лізти піднімать і обнімать. Треба лізти діставать з горішньої полиці якусь херню, яка насправді не потрібна.
А ще страшніше, коли підходять і кажуть, "не плач дєвочка, бо я тебе заберу. Ідьом со мной, бо бачиш, ти мамі не нужна". В такі моменти мені хочеться встать і жостко одмудохать курву. Бо в дитинстві, мені одна баба галька теж так казала, і я тепер тітка 35 років навіть, побачивши могилу тієї тітки Гальки в середині вся ціпенію і стискаю кулаки.
Так шо, шановні небайдужі громадяне, якщо ви побачили дитину що оре на весь магазін "мароженка", не треба вам її купувати, ідіть далі, це не того що мама жадне стерво, іноді мароженку не можна бо вона вже десята за цей день, іноді алергія, іноді, дитині вже купили шоколадку і сік, і мороженка буде зайвою.
Якщо ви бачете дитячу істерику, то згадайте, що діти плачуть іноді їм треба плакати і мама не підіймає дитя на руки, бо дає йому заспокоїтись стихнути.
Діти плачуть. Діти всіх поколінь плачуть. І якщо ваше маля не ревло, то це не того що так має бути у всіх, просто у вашої дитини інший склад характеру.
Діти плачуть, і якщо ви й справді хочете допомогти, то чемно і спокійно спитайте у мами, чи не потрібна їй допомога. Бо іноді мама як скеля на вид вмирає серцем за кожну сльозинку своєї дитини.
І якщо у вас уже відкрився рот сказати "заберу", то краще йдіть зразу і мовчки на те слово яке малій плаксі ще не можна казати. І памятайте, діти ростуть, їхніх сліз стає менше, але вони стають гіркіші, тому дозвольте своїй трирічці поплакати за блакитною машинкою. Дозвольте, колись вона буде вдячна.
Сору Татуся Бо