Мавка.

О, не журися за тіло! 

Ясним, вогнем засвітилось воно, 

чистим, палючим, як добре вино, 

вільними іскрами вгору злетіло. 

Легкий, пухкий попілець 

ляже, вернувшися, в рідну землицю, — 

стане початком тоді мій кінець. 

Будуть приходити люди, 

вбогі й багаті, веселі й сумні, 

радощі й тугу нестимуть мені, 

їм промовляти душа моя буде. 

Я обізвуся до них 

шелестом тихим вербової гілки, 

голосом ніжним тонкої сопілки, 

смутними росами з вітів моїх. 

Я їм тоді проспіваю 

все, що колись ти для мене співав, 

ще як напровесні тут вигравав, 

мрії збираючи в гаю.. 

Грай же, коханий, благаю!