Смешно.

Особенно в конце, если по-русски читать, интересно.

- Тарасе, Тарасе!
- Що таке, Аркаша?
- Ти знаєш Ганну?
- Це яку? Дружину Анатолія?
- Ні, Тарас.
- Ганну - сусідку нашу?
- Та ні.
- Тоді не знаю.
- Ганну Полякову, що недавно гриби в лісі збирала і співала.
- Ну і що, Аркаша?
- Обдурила вона мене. Іду я місяць тому по селу. Вечір піздній. Зустрічаю Ганну. Сидить при дорозі і плаче.

- Це чого вона?
- Слухай далі.  Я в неї питаю, а вона і розповідає, мовляв, капшук втратила. Батько дома приб'є. Моління усіма богами - допоможи, Аркаша, дай в борг, я поверну!
- А ти їй дав?
- Звичайно. Зглянувся, дав тисячу. Тиждень проходить - Полякової немає, кажуть, поїхала в місто. Ще через тиждень купую газету "Тижневик", дивлюся - Ганна Полякова на першій сторінці. Читаю і трохи не падаю. Чорним по білому написано: "Сільська працівниця Ганна Полякова страшно розбагатіла." Вона зараз живе у міській садибі, п'є вино червоне, їсть пряники друковані. Пішов я до її батька - власнику сільської корчми. Думаю, опущу горілочки грам триста, полегшає. Я ж Ганну любив страшно. А її батько мені відкрив таємницю таку, що мене в жах привела. Кошель Ганна і не втрачала. Вона все життя заробляла гроші сльозами. Побачить, мужик йде, заплаче, він її пожаліє, грошей дасть. Все через мрії.
- Який мрії, Аркаша?
- Ти що, не знаєш? Вона перша красуня на селі. Хотіла стати актрисою. Тільки щоб їй стати, треба в інституті відучитися. А на інститут гроші потрібні. Хоч батько і шинкар, будинки шеляга ламаного не знайдеш.
- Як же так?

- Мати в неї стерво. Все їй сукні та намиста та туфлі на високому каблучку. А ще сім'ю годувати треба.
- Ну і що там з Ганною, Аркаша?
- А Ганна підгляділа одного разу, як на базарі циганки грошей виманюють. Так само вирішила заробляти. А зараз їй і актрисою бути не треба. Вся Україна її знає.

- А знаєш, що я думаю, Аркаша?
- Що, Тарасе?
- Ганна як і мати - стерво і погань. З одного тебе тисячу спустила. А скільки ще чесних мужиків у нашому селі обдурила, сучка така собі!
- Уже й не кажи, Тарас!