Я так люблю її перечитувати,що мабуть такі треба купити книжку...
для души-Хто ти? Що ти тут робиш?
-Я - загублена Доля.
Завела мене в дебрi нерозумна сваволя.
А тепер я блукаю, наче морок по гаю, низько припадаю, стежечки шукаю до минулого раю.
Ой уже ж тая стежка бiлим снiгом припала…
Ой уже ж я в сих дебрях десь навiки пропала!.. 
-Уломи ж, моя Доле, хоч отую ожину, щоб собi промести, по снiгу провести хоч маленьку стежину!
-Ой колись я навеснi тут по гаю ходила, по стежках на признаку дивоцвiти садила.
Ти стоптав дивоцвiти без ваги попiд ноги…
Скрiзь терни-байраки, та й нема признаки, де шукати дороги.
-Прогорни, моя Доле, хоч руками долинку, чи не знайдеш пiд снiгом з дивоцвiту стеблинку.
-Похололи вже руки, що й пучками - не рушу…
Ой тепер я плачу, бо вже чую й бачу, що загинути мушу.
-Ой скажи, дай пораду, як прожити без долi!
-Як одрiзана гiлка, що валяється долi!