Уже чуються голоси, що Майдан досяг своєї цілі. Але це не так. Майдан не
стояв за Юлю чи Арсена, за Вову чи Олега, за ЄС чи проти ТС. Він стояв за
Україну! Він стояв за десятки студентів, які першими попали під гарячу руку
влади, за Таню Чорновіл, яка любить правду, за Юрія Вербицького, який просто
любив життя, за Сергія Нігояна та Мішу Жизневського, які занадто любили свободу,
за Сергія Павличенко, якому не пощастило потрапити під наше гуманне судочинство,
та пощастило до того потрапити на сектори фанатів ВКДК. І кожен новий учасник Майдану 
має свою причину: за батьків які, для того щоб прогодувати своїх дочок змушені
їхати на роботу до Польщі чи в Москву, за матерів, які для того щоб вивчити
своїх синів, їдуть на роботу в Італію, за простих подільських сільськогосподарників
та донбаських шахтарів, праця яких є способом виживання, а не роботою, за молодих
дівчат та хлопців, передчасно пішовших із цього світу, по причині «переходу
дороги в нетверезому стані» перед автомобілем прокурорського синка... Цей
перелік можна перераховувати ще довго і спільним для цих всіх людей є наростаюча ненависть до влади. Думаю не
потрібно пояснювати причини ненависті.
Так от, політики, яких зараз хвилею людських життів викинуло на сам гребінь
владних повноважень, ніколи не повинні забувати про це. Те, що вони сидітимуть
завтра у владних кабінетах зумовлено не відмітками у виборчих бюлетнях, а простреленими
головами справжніх українців.
Пролита кров вимагає абсолютної відповідальності. Сьгодні українці не такі,
якими були учора, і тому завтра уже ніхто не боятиметься сказати своє «НІ!» новій
владі, якщо та забуде якою ціною їй довірені надії, свободи та багатства нашої країни.
А щоб ніхто не забув, повторю, ціль Майдану - це достойне та справедливе
життя кожного українця від Луганська до Львову, від Чернігова до Севастополя. Досягнення
цієї цілі ще десь попереду, і сподіваюся уже без крові, принаймні без крові на
братовбивстві... Достатньо буде одного повішеного несправедливого чиновника... Завтра
ми здамо зброю, але не здамо почуття радикального патріотизму, тому що тільки
таку форму спілкування поки-що розуміє наша влада.
Слава Україні!!!