Привіт, я давно хотіла зареєструватись і написати свою історію. Почалось все 2006 році.В мене виявили кісту яїчника, попереду була лапароскопія, яка пройшла успішно. Після операції слідував курс гормонів. Через піроку я завагітніла при стимуляції.Був сильний токсикоз, але я була дуже щаслива. Кожного дня розмовляла з дитинкою, гладила животик і надіялась, що все буде добре.Але на 10 тижні вагітності дитина завмерла. Я думала що це найстрашніші слова в моєму житті, пройшла через десятки узі і всюди чула вирок - сердцебиття немає.Потім був тиждень чекання, і знову узі.Я надіялась, я вірила, що станеться чудо, але ні! Потім чистка і пустота. Я не хотіла жити, але требе було підніматись і йти далі. Літом ми поїхали на море, відпочили і з новими силами йшли до своєї мрії.Ми з чоловіком обстежились - все в нормі , можна планувати вагітність.В 2007 році я завагітніла вдруге. Сказати, що мною опанува страх, це нічого не сказати. Перше узі в 12 тижнів - вирок: вади розвитку, омфолоцеле, кисти головного мозку.Мене направляли на аборт!!!Я вийшла з узі і йшла небачачи перед собою нічого. За що Боже ти так зі мною? Але все обміркувавши ми не здавались, поїхали в генетичний центр, з надією , що це помилка.Тут чекав мене ще більший шок - вади серця - Тетрада Фалло.Вислухавши чергове - аборт, я поїхала додому.Потім був амніоцентез, довгі тижні чекання. Мене всі переконували зробити аборт і я піддалась миттєвій слабості.На 24 тижні вагітності -переривання вагітності по медичним показам.Це був біль тіла і душі: чотири дні мене стимулювали,чотири дні мені на схватках розширювали вручну шийку. Боліло все: і втрата крові і непритомнення, але найгірше було на серці: дитина, яку я так чекала, вимолювала, плекала, обіцяла захистити її, -померла за моїм же бажанням. Це був хлопчик - мій Ангелочок! Пробач мені, синочку, пробач!!!! Я тебе ніколи не забуду і кожного дня молюсь за тебе!Після цього я не могла бачити дітей і щасливих матерів, я не хотіла знати, що в когось народилась здорова дитина. Я замкнулась в собі в своєму горі, і не хотіла виходити звідти.Час ішов і біль поступово притуплювався. Ми знову захотіли дитину.Обстежившись в Центрі імунології, в мене виявили схильність до утворення тромбів.Ми не вагітніли 2 року. Було страшно. Але з часом бажання мати дитину перемогло .Я втретє завагітнілі. З початку вагітності я перебувала на лікарняному і колола гепарин та приймала тромбоаз.На 8-му тижні в мене почало кровити: я поміняла дюфастон на утрожистан.Після чергового узі ми довідались, що буде дівчинка. Радості не було меж! Але надія і радість затьмарювалась страхом.Було по-різному, але ми тримались, ми боролись за свою дитинку. В 32 тижні на узі виявили обвиття пуповиною. Вердикт - кесарський розтин.25.05.2010року на світ появилось моє сонечко Катруся!!Але не все було гладко, дитину забрали зразу в реанімацію - нерозкрились легені. Довгі 5 діб Катруся перебувала окремо від мене, а я зціджувалась і носила їй молочко. На 6-ту добу Катрусечку перевели до мене, а на 10-ту добу нас виписали! Ура!!!. Так що дівчата, не втрачайте надії, вірте і все у вас буде добре. За чорною полосою обов"язково прийде біла!!! І всі ми дочекаємось свого щастя, своєї дитиночки!Хай щастить вам!!! Не здавайтесь, не опускайте рук!!!