Як тебе не любити, Києве мій...

Про нашу подорож до Києва я планую писати принаймi два рази: власне про саме мiсто,та потiм про органiзацiйно-побутову сторону поЇздки. Заздалегiдь вибачаюсь перед тими,хто має труднощi iз розумiнням украЇнської, але я не можу писати чужою мовою про настiльки дороге та рiдне моєму серцю.

Я не була вдома майже 4 роки... Знаю,зазвичай я називаю домом нашу домiвку у Мюнстерi, але зараз йдеться про моє родинне гнiздо, про мiсце мого народження, моїх дитинства та юностi, де формувалися погляди на життя, де досi живуть мої батьки...Вже не перший раз у своєму життi я повертаюся до витокiв перед настанням нового життєвого етапу, щоб вiднайти минулу себе та мати натхнення i сили йти далi.

Літак вправно ніс нас до Києва і ось ми вже летіли над мерехтінням вогнів від домівок,ліхтарів,машин та рекламних щитів −під нами розстелився Київ−місто моїх злетів та падінь.

Протягом тижня,проведенного в Україні, мене часто запитували,чи відчутні суттєві зміни та що саме на мою думку змінилося. Так от,я прийшла до висновку,що найбільше змінилася я сама,а Київ за кількома виключеннями як раз лишився незмінним. Після майже 4 років у Німеччині я почала акцентувати увагу на речах,раніше для мене неважливих та несуттєвих,як то,наприклад,відсутність ліфтів для дитячих возиків та інвалідів на більшості станцій метро,непристосованість більшості кафе та ресторанів для відвідувачів із маленькими дітьми (маю на увазі дітей до 2 років). З іншої сторони,об`єм німецької зарплатні подарував мені фінансову. розкутість і вперше в житті я зауважила,що ціни в Україні цілком нормальні для мене,а іноді і несподівано низькі. Діма був приємно вражений,що лишень за 30 центів можна насолоджуватися першокласною італійською кавою−її продають із авто у парках та біля метро. Ще у найближчому супермаркеті "Ашан" ми знайшли цілу полицю із чаями,найдорожчий із яких був близько 1євро (тоді як у Німеччині ціна на чай тільки починається від 1євро мінімум,а великої різниці у якості ми не відчули).Із німецьким підходом до життя вражає надзвичайно дешевий публічний транспорт. Так,4−5 гривень за проїзд у маршрутці чи метро −не дуже дешево для моїх батьків,але для нас це смішна ціна у 10−20 центів порівняно із 2.50 євро за муніципальний автобус у Мюнстері.
Після довгої розлуки Київ здавався мені більш європейским містом,ніж за часів мого життя там,проте скоріше за все я просто позбулася побутових проблем виживання в українських економічних реаліях і змогла вперше насолодитися духом міста та його архітектурою. А насолоджуватися було чим :)

Ми проїхалися на метро до станції Льва Толстого та піднялися вгору до однієї із легенд міста - Червоного корпусу Київського національного університету. Так, корпус і справді завжди був революційно-червоного кольору і в ньому знайшли притулок юридичний та лінгвістичний факультети. Із заднього двору знаходяться ще кілька будівель хімічного факультету - саме туди я навідувалася на органічну та неоргоанічну хімію за часів студентських років.

Прямо навпроти головного корпусу університету Тарас Григорович Шевченко задумливо споглядає за сучасністю та метушливими студентами, що поспішають на пари. Парк Шевченка суттєво змінився у кращу сторону з моменту мого останнього візиту - встановили новісенькі лавочки, посадили квітів. Тарас Григорович все ще був зеленуватого кольору із зими - видно, що студенти-хіміки здавати весняну сесію ще не закінчили. Є така весела традиція на хімфаці, за якою "хвостаті" студенти могуть злегкістю здати свого "хвоста" без втрачання стипендії, якщо добренько відполірують бронзову фігуру Шевченка. Секрет у тому, що він зростом більше 2 метрів і офіційно таке полірування вважається висотними роботами та чимало коштує, а тут виконується добровольцями за так.

Ось у такому старенькому трамваї відкрили цікаву суміш кафе та книгарні - тут можна недорого скуштувати кави та поринути у світ яскравих дитячих книжок переважно українською мовою та різних дрібничок.

Пройшлися далі бульваром до опери. Колись я мала копити декілька місяців гроші, а потім із друзями ми вистоювали величезну чергу, щоб потрапити в оперу на балет. І таке задоволення було як свято, бо часто дозволити собі його не могли.

Колоритна афіша "Сьогодні концерт, завтра - весілля Фігаро" звучить неначе фраза із анекдоту :)

За оперою зберіглися старовинні будинки. На мою думку, краса архітектури старого Києва може запросто конкурувати із відомими архітектурними надбаннями Західної Європи.

Приємно вразив цей будинок, відреставрований сучасною будівельною компаніє. але із збереженням аутонтичності стилю та форм. Ех, побільше б нам таких будівель, а не безликих багатоповерхівок...

Потроху вийшли до Золотих Воріт.

А потім вийшли на Львівську площу і стали поміж Софією та Михайлівським собором. Недарма, ой як недарма назитвають його в народі золотоверхим :)

Софія

Михайлівський золотоверхий

За собором починається ізе одне культове місце - Володимирська гірка. Саме звідси відкривається чудовий вид на Дніпро та лівий берег, а ще тут можна прокататися на фунікулері вниз на Поштову площу. Київському фунікулеру вже понад 100 років, проте кабінки використовуються випущені у 60-70-х.

Звісно, ми прогулялися і Андріївським узвозом, а ле, якщо чесно, після прогулянки в мене стало важко на серці: старовинні будиночки майже повністю знесли і аутентичність вулиці присутня лише на початку узвозу з верхньої сторони та зовсім трошки біля Контрактової площі. Будинок Булгакова все ще стоїть, та чи надовго - невідомо. Майже при нас важка техніка нищила іще кілька будиночків, а Десятинна церка стоїть вся вкрита будівельними простирадлами, начебто на реконструкції.

Одна із ресторацій ще пам'я тає, що саме Андріївський узвіз був центром подій у славетній кіно-стрічкці "За двома зайцями"

Будинок Булгакова.

Залишки старовинних будиночків

Несподівано влучне графіті видно із пустого місця від сплюндрованого узвозу.

Серед інших must have місць для відвідування у нашому списку була Києво-Печерська Лавра. Я була там давно, ще дитиною років 10, та все одно атмосфера цього монастирського комплексу вражає, навіть коли вже знаєш, на що чекати. Для мене особисто - це іще одне місце мого, старого Києва, не понівеченого сучасними торгівельними центрами та рекламними плакатами.

Неподалік від метро Арсенальна є і сучасна архітектурна пам'ятка - меморіальний музей Голокосту, заснований Ющенком. Восени увесь схил вниз до Дніпра стає криваво-червоним через висаджену там калину і це нагадує про страждання та фатальну долю тих, хто загинув у ті нелегкі роки.

Майдан більше ніколи не буде як раніше... Тут загинули люди і після цього місце для гулянок та традиційного встановлення новорічної ялинки перетворилося на меморіал вшанування пам'яті загиблих патріотів. Вгору вздовж вулиці на нас дивилися світлі обличчя "небесної сотні"....Нехай земпя вам буде пухом...

Ну і щоб закінчити мій опис про Київ все ж в оптимістичних тонах, додам троги фотокарток із моїми рідними та із наших прогулянок :) Бабусі вже 88 років і вона була шаслива побачити правнучку. А мій тато все такий же, здається час для нього зупинився. От тільки замість маленької мене тепер він бігає по парку за Марійкою :)

На все вам добре та вельми прошу до Києва !