Пам"ятаємо, молимось, сумуємо...
Жизнь в моем городеХоч і не можемо вас повернути... У місті жалоба: чорні стрічки на прапорах висять із глибокого ранку, а подекуди і з ночі, але це не дивно, адже багато хто взагалі не спав, або спав дуже мало - усі дивилися прямі он-лайн трансляції... А як заснути, коли в країні відбувається кривава різанина та катування людей?!! Ніколи б не повірила, що дочекаюся такого у своїй рідній державі... Хоча, зрештою, чого ще слід було чекати від тоталітарного режиму...
...........................
Юрій Вербицький мешкав у сусідньому із нами районі. Як, виявилося, його знало багато наших знайомих: хто просто з вигляду, хто вітаючись, а хтось навіть ранками за компанію із ним вигулював свого пса... Проста, добра та щира людина була... Безвідмовна. Була. Вже не має. Як і в часи радянського тоталітаризму, влада винищує ЦВІТ НАШОЇ НАЦІЇ...


