День, який ніколи не забути.

Коли потяг у даль загуркоче,

Пригадаються знову мені

Дзвін гітари у місячні ночі,

Поцілунки й жоржини сумні...

Шум акацій... Посьолок і гони...

Ми на гору йдемо через гать...

А внизу пролітають вагони,

І колеса у тьмі цокотять...

Той садок, і закохані зори,

І огні з-під опущених вій-

Од проміння і тіней узори

На дорозі й на шалі твоїй...

Твої губи - розтулена рана...

Ми хотіли й не знали - чого...

Од кохання безвольна і п'яна,

Ти тулилась до серця мого...

Ой ви, ночі Донеччини сині,

І розлука, і сльози вночі-

Як у небі ключі журавлині,

одинокі й печальні ключі...

Пам'ятаю: тривожні оселі,

Темні вежі на фоні заграв...

Там з тобою у сірій шинелі

Біля верб я востаннє стояв.

Я казав, що вернусь безумовно,

Хоч і ворог - на нашій путі...

Патронташ мій патронами повний,

Тихі очі твої золоті...

Дні пройшли... Одлетіла тривога...

Лиш любов, як у серці багнет-

Ти давно вже дружина другого,

Я ж - відомий вкраїнський поет.

Наче сон... Я прийшов із туману

і промінням своїм засіяв...

Та на тебе, чужу і кохану,

Я і славу б, свою проміняв.

Я б забув і образу, і сльози...

Тільки б знову іти через гать,

Тільки б слухать твій голос - і коси,

Твої коси сумні цілувать...

Ночі ті, та гітара й жоржини,

Може, сняться тепер і тобі...

Сині очі в моєї дружини,

А у тебе були голубі.