Мій янголику, мій рідний і далекий синочку, я знову тобі пишу. Я дуже скучила за тобою, я нічого не можу з собою вдіяти, моє серце стискається від туги. Я останні два дні не можу місця собі знайти. Мені все гірше і гірше, моє горе глибоке-глибочезне, і в мене все меньше сил. Я неймовірно сильно люблю тебе, але я починаю ненавидіти цей світ без тебе. Адже з кожним днем усе чіткіше приходить усвідомлення того, що це дійсно сталося, що ти помер.
Прийняття цієї думки відбувається поступово. Мозок аналізує і подає факт, а не приймаю, заперечую, борюся. Ні, ні, ні, мій хлопчик живий, просто він зараз десь далеко, я не можу його почути-торкнутися-вдихнути, але він жи-ви-й! І плачу навзрид, бо мозок знову і знову повертає мене у реальність. І ця реальність така чорна і страшна, тут нема мого маленького хлопчика, мого усміхненого синочка, нема і ніколи вже не буде... Господи, чому?
Синку, нещодавно я розповіла тату про те, що пишу листи до тебе. Він так і не зрозумів чому я це роблю. А я не можу не писати тобі, бо це єдине, що мені лишається. Я впродовж дня ходжу і розмірковую, що тобі розповісти у наступному листі, бо пишучи я можу адекватно формулювати думки, а коли говорю з тобою в молитвах, то можу лише плакати, говорити про свою безмежну любов і питати встотисячне "чому, чому, чому?"
Я люблю тебе, моє янголятко. Я до безтями тебе люблю. І я скучила за тобою.
Якби ти тільки знав, як я сильно скучила за тобою.
Мені болить. Мені випалює душу цей біль.
Так, моє сонячне хлопченятко, твоя мама знову плаче, вона не може не плакати. У неї не так багато лишилося в цьому житті - сльози, молитви, листи. У мами нема більше її маленького солодкого хлопчика, нема її 7 кілограмів щастя... За що, чому, для чого?????????????
Мені все нагадує про мого маленького, і мене рве на частини від тих спогадів. Мене просто розриває... Я не знаю, як з цим далі жити. Я не вмію, не можу і не хочу з цим жити. Але мушу.
І якщо раніше мої листи були наповнені любовью до тебе і болем, то зараз у них суцільна темрява і безвихідь. Я хочу неможливого, хочу, щоб ти воскрес. І якби була така можливість, я б клонувала тебе. Знаю, це схоже на божевілля, але я не можу змиритися з тим, що сталося. Вибач мені за це. Пробач мені мою людську слабкість, пробач мені моє впадання у крайнощі... я просто не можу без тебе. Не можу, чуєш?
Пробач, що я не змогла тебе вберегти. Пробач, що я зараз така слабка. Пробач за все.
І знай, що мама любить тебе.
Мама вічно тебе любитиме.
