Привіт, мій маленький, мій солоденький, мій ясноокий янголе.
Мама скучила за тобою. Мама думає про тебе щодня.
І твій перший День Народження мав би бути щасливим днем, а не днем, коли від горя я не знаю куди себе подіти. Як я мріяла і чекала на цей день, але не судилося.
А 9 травня буде 7 місяців від того страшного дня, коли ти помер. Сім місяців, як тебе немає. Нема мого сонечка, мого щастячка, мого горобчика, мого синочка...
Пробач мені, що я знову плачу. Цей біль душить мене, я втомилася нести цю ношу, я не хочу жити, не хочу, мені болить, я так і не змогла змиритися з цим болем, жити з ними, жити в ньому. Я хочу пригорнути тебе до себе, хочу зацілувати... я неймовірно за тобою скучила.
Я пам'ятаю в дрібницях день твого народження. Я не можу прийняти те, що ти помер. І не знаю, чи зможу колись.
Сьогодні тато нарешті знайшов сили і відвіз твоє ліжечко до дит.будинку "Берізка" діткам, від яких відмовилися батьки. Це там на Дарниці, недалеко від дому твоєї бабусі. Також, ми туди віддали усі ті молочні суміші і кашки, які колись купували тобі, і постіль твою з ведмедиками віддали, і подушечку... В цьому дит.будинку живуть дітки з різними хворобами, в тому числі і з Віч та ДЦП, вони нікому не потрібні, вони приречені на самотність і смерть. Мені їх дуже жаль. Сподіваюся, що ми змогли їх хоч трішки зробити щасливішими...
Всі ж інші твої речі я завезла до твоєї бабусі, я навіть зараз не можу на них дивитися і до них торкатися, бо моє серце обливається кров'ю, і я плачу, плачу, плачу...
Знаєш, доки тато збирав і пакував твоє ліжечко для дит.будинку, я, мов зачарована, ходила довкола нього, мов та кішка, довкола свого мертвого кошеняти, яка штовхає його носом, мявчить, і не може зрозуміти, що кошеня померло... І я не вірю, не хочу вірити у те, що тебе нема.
Господи, чому помер мій здоровий і красивий хлопчик??? Чому??? Ми ж так на нього чекали, ми так його любили!!!
Вибач мені, мій солодкий, за цей розпач, я не можу, не можу без тебе...
З Днем Народження...
Мама любить тебе. Мама дуже любить тебе.