Любов ...
Ти це сказав... Тоді ...
Стояв на краю прірви,
Втопитись ладен був у тих очах ...
Аби збагнути ...
Не віддам.
Бо це моє ...
МОЄ.
Це просто вмерти,
Це просто так не жити !
Не зрозуміти ...
Чи не заслужити ...
Протлілим стогоном
у сірості згубитись,
Палаючими крилами
Упасти ...
Не розбитись.
Навіщо ?.. і Чому?..
Для Чого ?.. Задля Кого ?..
Душа ця
Тихо-тихо ...
Ніхто не бачить ...
Крапля по краплині
стікає кров ...
І падає ...
дивись ...
Дивись !..
На світлі !..
Бачиш ?!.. – КРИЛА !!..
...Не бачиш ?..
І не дивно –
їх НЕМА ...
А кров тікає – крапля по краплині ...
А у кутку - задушена зима.
А за вікном - притишена чума ...
А у під’їзді мертве немовля ...
А там , за склом , - зґвалтована ЛЮБОВ ...
І все.
І більш немає слів.
Бо не горить,
Що вже давно зітліло.
І сніг упав...
І захолола кров...
Її НЕМА.
А ти казав -
Любов ...