ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ОБМЕЖЕНЬ ПРАВ НА ЗЕМЛЮ В УКРАЇНІ
Історіографічний огляд літератури
На сучасному етапі накопичена велика кількість знань про обмеження та обтяження прав на землю, які виступають фундаментом формування сучасного розуміння їх юридичної природи. Дослідження спеціальної літератури пов’язаної з цим питанням, дозволяє сформувати певні висновки щодо тенденцій розвитку обмежень та обтяжень прав на землю.
Історіографія, відображена в цьому підрозділі охоплює літературу, що з’явилася на відповідних етапах розвитку правового регулювання обмежень та обтяжень прав на землю. Весь обсяг літератури, що підлягає висвітленню в історіографії, можна розділити на наступні види: а) література з римського права; б) література з цивільного права Росії XIX – початку XX століття; в) література з радянського земельного права; г) юридична література, видана в Україні, Республіці Бєларусь та Російській Федерації в період проведення земельної реформи та приватизації землі.
Історіографію досліджень обмежень та обтяжень прав на землю в літературі з римського права можна представити наступним чином: а) дослідження обмежень та обтяжень прав за першоджерелами римського права; б) дослідження зародження та наступного розвитку обмежень та обтяжень прав на землю в посібниках з історії римського права; в) аналіз видів обмежень та обтяжень прав на землю в літературі з римського права.
На нашу думку, з величезної спадщини римських юристів слід виділити такі першоджерела римського права, як: “Законы XII таблиц” [70], елементарні курси з римського права: “Институции Гая” [80], “Юлий Павел. Пять книг сентенций к сыну” [224], “Фрагменты Домиция Ульпиана” [210], “Институции Юстиниана” [154] та антологію римської юридичної думки – “Дигесты Юстиниана” [47].
Слід відмітити, що найдавнішим джерелом римського права є “Закони XII таблиць”, які визначили межі панування власника над належною йому земельною ділянкою, встановивши вичерпний перелік обмежень права власності на неї.
Про види обмежень та обтяжень прав на землю та їх правову природу в римському праві можна отримати уявлення з елементарних курсів з римського права та “Дігест Юстініана”. З одного боку, ці праці подібні питаннями, які в них розглядаються, з іншого боку, вони відрізняються повнотою викладання кожного питання; це викликає необхідність дослідження цих памяток римського права в сукупності.
Гай в праці “Інституції Гая” визначає обмеження права власності на землю в інтересах сусідів (Gai.,4.31), способи встановлення обтяжень прав, зокрема сервітутів, узуфрукта, узуса (Gai.,2,29 – 33), співвідношення узуфрукта та права власності (Gai.,2,30; 2,33), сутність емфітевзиса (Gai.,3,145) та застави (Gai.,2,62; 2,64; 3,78 - 79).
Питання обмежень прав на землю, що встановлюються законом (Paul.,5,6,2; 5,6,13), заборон щодо провадження певних видів діяльності на відповідних територіях (Paul.,1,21; 5,4,13; 5,6,9), набуття та втрати сервітута за давністю (Paul.,1,17), обмежень в інтересах сусідів у випадку загрози небезпеки (Paul.,5,10,1), правової природи узуфрукта, відмінності узуфрукта від узуса (Paul.,1,11,2; 3,6,17 – 18; 3,6,21 – 22; 3,6,24 – 25; 3,6,27 – 33), випадків відчуження заставленного майна та їх наслідки (Paul.,2,5,1; 2,13,1 – 6; 5,5А,4; 5,26,4) були досліджені Юлієм Павлом у зібранні його праць – “Юлій Павел. П’ять книг сентенцій до сина”.
Ульпіан у зібранні творів, які включені в “Фрагменти Доміція Ульпіана”, зупинився на формі набуття сервітутів (Ulp.,Reg., 19,1 – 5; 19,8 – 11), на речах, які можуть бути об’єктами узуфрукта (Ulp.,Reg., 24,26).
У роботі “Інституції Юстініана” зверненно основну увагу на положення, що стосуються: обмежень, що встановлюються законом (І.2,1,4), правової природи сервітутів (І.2,2,2 – 3; 2,3), узуфрукта (І 2,1,36; 2,1,38; 2,2,2; 2,4), узуса (І.2,5,1), способів стягнення належного кредитору за договором застави (І.4,6,7).
Досягнення римських юристів щодо розробки вчення про обмеження та обтяження прав були узагальнені в антології римської юридичної думки – “Дігести Юстініана”. В положеннях, що містяться в Дігестах, було вказано на обмеження права власності на землю, що встановлюються законом (D.1,8,5; 8,2,14; 8,3,8; 8,5,8; 8,5,17; 8,6,14,1; 10,1,13) на володільців при узуфрукті, емфітевзісі, заставі (D.2.8.15.1. – 2), правову сутність сервітутів (D.1,8,1,1; 8,1), які поділяються на особисті – узуфрукт, право користування (D.7,1 – 6; 7,8 – 9) та речові (D.8,2 – 6), емфітевзиса (D.6,3), суперфіція (D.18.1.32), застави (D.13.7; 20).
Сформувати уявлення про обмеження та обтяження прав на землю в сучасних умовах можливо лише на підставі детального вивчення історичних аспектів цього явища. Таку можливість надає системний та грунтовний виклад зародження та розвитку обмежень та обтяжень прав на землю, який міститься в посібниках з історії римського права.
Дослідження історії розвитку обмежень, встановлених законом в суспільних інтересах, в інтересах сусідів та прав на чужу річ, що обтяжують право власності на землю провів К.Лоський в праці “Історія і система римського приватного права. Т. 3. Спеціальна частина системи. Сшиток 1. Наука про права речові” [130, c.4, c.27 – 29, c.58 – 103] (1923 р.) та Фрідріх Шулін в праці “Учебник истории римского права” [221, c.285 – 286, c.292 – 293, c.314 – 317, c.379 – 383, c.411 – 417] (1893 р.).
С.Муромцев в його дослідженні “Гражданское право древнего Рима” [141, c.71 – 73, c.131 – 137, c.173 – 175, c.217 – 220, c.226 – 228, c.304, c.330 – 334, c.568 – 569, c.623 – 627, c.632 – 638, c.657 – 658] (1883 р.) простежив історію розвитку обмежень права власності на землю в інтересах сусідів, прав на чужу річ, що обтяжують право власності на землю та вказав на обмеження встановлене законом у формі commercium [141, c.174]. Автор наголосив, що під цим поняттям “…почали розуміти взагалі здатність здійснення громадянами угод, наскільки вона не була обумовлена політичним і сімейним положенням. На іноземців commercium поширювався в повному об’ємі, а втім із одним, достатньо важливим обмеженням: для них був зачинений доступ до володіння землею, яка входила в склад території римської держави… оскільки останній (іноземець – Б.Д.) не може закріпити за собою набуте ніякою давністю”.
Такі автори, як: Л.М.Казанцев в роботі “Лекции по истории римского права” [83, c.49 – 50, c.59 – 67] (1895 р.), С.П.Ніконов в підручнику “Краткий учебник истории римского права” [144, c.67 – 68, c.76 – 83] (1907 р.), Гвідо Паделлетті в роботі “Учебник истории римского права” [153, c.48, c.50 – 52, c.115, c.117 – 119, c.158 – 159] (1883 р.), Й.О.Покровській в праці “История римского права” [163, c.323 – 327, c.333 – 334, c.341 – 346, c.364 – 375, c.381 – 384] (1913 р.) та В.М.Хвостов в праці “История римского права” [213, c.90 – 91, c.107 – 108, c.112, c.115 – 118, c.164, c.290 – 299, c.369, c.371, c.411 – 413] (1916 р.) лише зазначили той факт, що право власності на землю обмежується законом в суспільних інтересах, в інтересах сусідів та провели поглибленний аналіз історії розвитку прав на чужу річ, що обтяжують право власності на землю.
Вивченням історії формування прав на чужу річ, що обтяжують право власності на землю займався В.В.Єфімов в роботі “Лекции по истории римского права” [54, c.339 – 351] (1898 р.).
Аналіз видів обмежень та обтяжень прав на землю за римським правом проведений в цілому ряді наукових досліджень. Так, загальнотеоретичні питання про обмеження права власності (мета, види, визначення, зміст обмежень права власності, співвідношення права власності з обмеженнями права власності) найбільш повно розглянуті в працях Л.Б.Дорна – “Догма римского права” [49, c.361, c.405 – 408, c.423 – 469] (1880 – 1881 рр.), Г.Дернбурга – “Пандекты. Т.1, ч.2. Вещное право” [45, c.59 – 61, c.81 – 87, c.183 – 342] (1905 р.), Д.В.Дождьова – “Римское частное право” [48, c.379, c.381 – 388, c.444 – 469, c.509 – 516] (2000 р.), В.В.Єфимова – “Догма римского права” [53, c.289 – 292, c.344 – 393] (1901 р.), Л.Загурського – “Элементарный учебник римского права. Выпуск 4 – й. Особенная часть. Книга первая. Учение о владении и о вещных правах” [56, c.2, c.41 – 43, c.112 – 120, c.153 – 296] (1900 р.), Т.Марецолля – “Учебник римского гражданского права” [134, c.163 – 165, c.199 – 226] (1867 р.), К.Мітюкова – “Курс римского права” [138, c.96 – 102, c.144 – 172] (1902 р.), Г.Ф.Пухти – “Курс римского гражданского права. Т.1” [175, c.371 – 372, c.386 – 387, c.456 – 550] (1874 р.), В.Краснокутського – “Розділ 5: Права на речі в підручнику Римское частное право” [112, c.179 – 180, c.204 – 218] (1996 р.), К.Сальковского – “Институции. Основы системы и истории римского гражданского права” [179, c.210, c.271 – 303] (1910 р.), Чезаре Санфіліппо – “Курс римского частного права” [183, c.157 – 159, c.182 – 183, c.191 – 210] (2002 р.), В.М.Хвостова – “Система римского права” [214, c.223 – 232, c.299 – 358] (1996 р.), К.Ф.Чіларжа – “Учебник институций римского права” [218, c.96 – 98, c.143 – 173] (1906 р.).
Р.Зом в праці “Институции. История и система римского гражданского права. Ч.2. Система. Выпуск 1. Общая часть и вещное право” [75, c.251, c.327 – 368] (1916 р.), М.Капустін в дослідженні “Институции римского права” [85, c.165 – 166, c.189 – 209] (1880 р.), І.Б.Новіцький в роботі “Основы римского гражданского права” [145, c.116 – 123] (1972 р.), О.А.Підопригора в навчальному посібнику “Основы римского гражданского права” [162, c.134, c.151 – 167] (1995 р.), З.М.Черніловській в праці “Лекции по римскому частному праву” [217, c.112, c.124 – 139] (1991 р.) зазначивши існування в римському праві обмежень права власності на землю, встановлених законом, основну увагу звернули на зміст прав на чужу річ, що обтяжують право власності на землю.