Незручні малята.

З Днем захисту дітей, дорослі!

https://focus.ua/opinions/398861/ Ми всі колись народилися. Були малими, не могли говорити, то ж плакали і плачем повідомляли про свої потреби. Пізнавали світ, порушуючи спокій близьких і далеких людей. Били посуд. Рвали колготи. Голосно сміялися, коли нам весело. Ще голосніше обурювалися, коли боляче, чи сумно. В тій чи іншій мірі ми теж були малими, які не зручні для суспільства.

Я народила дитину досить пізно. Це був наш з чоловіком свідомий вибір. І перше, з чим зіткнулася, - моя дитина незручна для суспільства дорослих, так само, як і мільйони інших дітей. Я все її ніжне дитинство притримувалася поміркованого мамства і якось зловила себе на тому, що ніби вибачаюсь перед цим світом.

«Перепрошую, світе дорослих, ти тут такий серйозний і зосереджений, а я з дитиною. Вибач, потерпи трошки. Я розумію, як це незручно. Ще трошки потерпи, вона виросте, теж стане твоєю часткою серйозного і зосередженого світу дорослих».

І так було скрізь, в дитячих поліклініках, де мамі дорікали, що її незручна дитина занадто плаксива чи занадто смішлива. В магазинах, де її незручна дитина надто голосно читає етикетки і задає незручні питання. На вулиці, де ця ж незручна дитина йде надто повільно і її доводиться переступати. В транспорті, де цій незручній дитині нудно і вона співає. В кав'ярні, де цій незручній дитині надто довго несуть морозиво. Вдома, де незручній дитині наснився страшний сон і вона плачем усіх будить. У навчальних і виховних закладах, де незручні діти завжди випадають з парадигми методичок і класичної педагогіки. Скрізь оце, вибач, світе дорослих, я тут з дитиною, скраєчку побуду, хай вона виросте, потерпи трішки, ще недовго лишилось.

Світ дорослих ніколи не пам'ятає себе дитячим

Він вже не знає безпричинних і голосних дитячих сліз, його дратує голосний сміх і вереск, він скаженіє від галасу з дитячого майданчика. Його дратує, що світ дитячий постійно порушує його порядки і змінює все довкола.

Наші міста будують дорослі люди, ті, які не пам'ятають себе дітьми. І вийшовши вперше на вулицю з коляскою, ти розумієш - це місто недружнє для дітей. У цьому місті народжуються незручні діти. Розумієш це з того, що жодна коляска, навіть найменша, не втиснеться в ліфт розміром з домовину. Тягти коляску східцями теж проблема, колеса гупають і дратують сусідів. Магазини і кав'ярні недоступні для мам з візочками і дітей - завузькі двері, високі східці, охоронець на вході: «С коляской в помещение нельзя», офіціант «У нас нет детского меню, нет, мы не можем подать вам просто стакан молока».

Тротуари розбиті й роздовбані так, що навіть візочок з високим кліренсом і величезними колесами не пройде там. Височенні бордюри на переходах, коли тобі сигналить десяток машин, бо ти не можеш затягти на тротуар коляску. Більшість станцій метро, де візочок - проблема і небезпека. Дитячі майданчики розбиті, розламані та небезпечні для життя, змащені солідолом і всіяні шприцами і пляшками, бо мовчазні вечірні алкоголіки і наркомани більше подобаються світу дорослих, ніж дитячий вереск. І навіть дитячі заклади з табличкою «з колясками не можна» й усною вказівкою, «та хоч на дорозі лишайте ті коляски, нам пофіг». І машини, запарковані на тротуарі так, що хоч по капоту візок той перекочуй.

Коли в транспорті плаче доросла жінка, її пожаліють 7 з 10 пасажирів. Коли плаче дитина, 7 з 10 з осудом зиркатимуть на маму

А решта не змовчать, скажуть: «Не плач, бо я тебе вкраду», «Женщина успокойте своего ребенка» або «Ти ж мужик, шо ти плачеш?», якщо це хлопчик. Типу, якщо дорослій жінці в сльозах сказати «ану перестань, а то я зараз тебе в рабство здам», вона швидко заспокоїться.

У дитячих і мамських пабліках мами із захватом діляться місцями, де можна жити з дітьми. Кав'ярнями, де раді дітям, ТРЦ, які облаштували кімнатку для годування, заправками, де є пеленальний столик, закладами, куди пускають дитину в туалет, лікарнями, де на дітей не кричать, майданчиками, де ніхто не просить «закрыть пасть своему отпрыску». Готелями з хорошою звукоізоляцією. Таксистами, які не бояться встановити крісло і не вмирають за те, щоб бува дитина не забруднила оббивку. І тішить, що список цей потроху, але збільшується.

Незручні діти плачуть, сміються, граються, ставлять незручні питання і порушують спокій. От тільки це ненадовго. Вони швидко ростуть, виростають, стають зручнішими. Мовчать, коли хочеться кричати. Співають лишень у відведених для цього місцях. Плачуть тихо і так, щоб ніхто не побачив. Сміються тихо, щоб нікого не потурбувати і не дратувати цей серйозний і дорослий світ.

З Днем захисту дітей, дорослі. Знайдіть у собі дитину і захистіть її, бо навіть якщо вам 50, ваша внутрішня дитина потребує вашого захисту. Згадайте свою внутрішню дитину, щоб бути трішки поблажливішим. Ми всі колись були до тієї чи іншої міри незручними дітьми у місті, недружньому до дітей. І тільки ми можемо все змінити.