Памела Дракермен “Французьке виховання. Історія однієї американської мами в Парижі” / Пер. з англ. В.Наріжна. — К.: Критика, 2013
Зараз читаю, точніше живу книгою Памери Дракермен "Французьке виховання. Історія однієї американської мами в Парижі". Отримала її в подарунок, і вкотре для мене підтвердилася істина, що найкращий подарунок - це книга, а особливо від усієї душі. Скільки книг по вихованню та віковій психологія я не прочитала, без цієї книги, можу відверто сказати, бачення ситуації для мене було не повним. Ця розповідь для мене виявилася напрочуд актуальною та доречною.
Сама книга буде цікава всім поціновувачам елегантного жартівливого стилю розповіді, хто любить читати про культурні відмінності (в книзі це американські та французькі), багато в цій книзі й про сімейні стосунки. Але, звичайно, наскрізна ідея книги полягає у пошуці питань молодої американської мами, яка проживає разом із чоловіком та дочкою у Парижі, що ж за секрети знають всі французькі батьки про виховання дітей, і так ретельно їх приховують. На відміну від решти дітей народів світу, саме ці діти спокійні, врівноважені, чемні, слухняні, живі, зацікавленні у навколишньому середовищі, і саме головне - вміють спати всю ніч до самого ранку без прокидань, вміють відволікатися і чекати, гратися наодинці. 
Ця книга - знахідка для мене, вона дарує мені підтримку в речах, яка я ініціативно практикую у процесі виховання свого сина, але які кардинально не сумісні з нашим українським менталітетом. До речі, автор пише, що американські мами перебувають у такому самому стані, де кожна має напрацювати для себе авторський пілотний симбіоз усіх практик і адаптувати її під свою дитину, воювати із усім світом, тільки для того, щоб її залишили у спокої і поважали її бачення процесу виховання дитини.
А у французів, пише Памела, все навпаки - всі вони виховують дітей однаково, хоча і не визнають цього. Їх діти навіть режим мають усі однаковий. І я розумію, чому вони не визнають, - бо вже не одна покоління виросло з таким вихованням, і при цьому їх все в ньому влаштовує. Їх влаштовує те, що в родині головні мама і тато, а дитина розуміє, що їй потрібно підлаштовуватися під їх ритм, те, що батьки не втрачають свої почуття у чварах виховання, а навпаки прекрасно живуть, як і раніше, але вже тільки зі своєю дитиною, влаштовує те, що типова французька мама - це щаслива вільна жінка, яка народила своє дитя і легко знайомить його зі світом, формує йому потрібні навички, для того, аби незабаром комфортно адаптуватися в самостійному житті.
Для нас, українців, це як перевернутий світ. У нас традиційно дитина завжди на першому місці, всі несвідомо докладають максимум зусиль, аби зростити залежного егоїста, щоб піклуватися тільки про нього все своє життя. Шкода, що у більшості випадків жінка трансформується в маму і більше ніколи не повертається до свого попереднього статусу жаданої жінки. Суспільство наше не дуже готове до нової свідомості жінок, де вони прекрасно себе почувають у шлюбі із коханим чоловіком і дітьми, отримують від материнства одну насолоду, займаються своїми улюбленими справами, розвиваються, подорожують, будують кар'єру, заводять нових друзів.
Отже, раджу всім її прочитати, такі книги корисні не просто тематичним групкам батьків та жінок при надії, а і всім, хто вміє думати, читати якісні книги і любить розширяти свій кругозір
