Не думала, не гадала я, що колись моєю майбутньою професією буде редагування та журналістика. Я взагалі, здається мені, ніколи не мала чіткого уявлення про те, ким я хочу стати. Декілька бажань я пам’ятаю, але наскільки вони відповідали моїм нахилам не зрозуміло.
Ось вони: перекладач (розказувала своїм батькам, що буду саме і тільки ним. Була я в 3-ому і 5-ому класах, а мої батьки ще були живі) і патологоанатомом (ця переорієнтація відбулась десь, мабуть, у тому ж таки 5-ому кл., але під кінець його. Звідки я це взяла? Оооо…. Я дуже любила читати. Поряд дитячих книжок не було. Під рукою опинився татів детектив. Мені сподобалося слово і я вже давно вмовляла тата відвести мене в анатомічний театр. Я там і досі не була. А уже і не хочу). Ну, стадію вчительки проходили мало не всі дівчата – тут і говорити нема чого (не те що зараз. Кажуть, ніби діти зараз дуже прагматичні і з пелюшок думають про реальні прибутки)). А так…
Я більше уявляла себе мамою. Ну не така в мене карма як у інших. Не годжуся на прозахідний манер. Я спочатку народжую, потім все інше. Проте за ці роки я набралася досвіду. Впевнена – він стане мені в нагоді.
Моє бажання: я хочу стати журналістом (попри мої думки «і шо я там забула?»). Гарним, цікавим, професійним. Мені хочеться вірити, що ставши на цей шлях аж у 26 років, не маючи за плечима жодної спеціальної освіти та практичної роботи, я все ж таки зможу досягти успіху.
