30

Маленьке свято - 30 тижнів!

Почали святкувати ще з ночі) Я лягла спати 23:30 год і ось малеча танцювала в животику до 2 ночі)))

І до 2 ночі звісно я заснути не могла, бо вона ну просто таке враження, що плавала))хоча, зрозуміло, що місця у неї для цього уже немає, але живіт мій просто ковбасило)) він був то там то там, горбочки з*являлись періодично зі швидкістю світла по всій площині животика))) я за цей час три рази в туалет збігала (так товклась)). в 2 год ми якось з нею домовились і я заснула. Ось в 6 год прокинулась знову в туалет, то вона ще покрутилась. Цікаво, вона колись спить? Або спить по 15 хв)) Бо постійно штурхає.

Ось зараз далі її чую... свято триває))

Ну що сказати? Я рада, що вже 30 тижнів і ще якихось 10 тижнів (2,5місяці!!!) і моя доця з*явиться на цей світ! Я собі намагаюсь уявити ці ручки, ніжжки, попку, що нащупую в животі, але реально - це важко. Я знаю, що коли я їх насправді побачу - не буде нічого кращого за це. А ще якщо відчуватиму, що мене потребують і без мене не можуть... Боже, та це ж можна ридати від розчулення безкінечно!!!

Я дуже хочу, щоб моє дитятко було здоровим... це певно, бажання кожної МАМИ... блін, а я ж уже мама... виношую живе і це живе - моя кров і плоть та кров і плоть мого коханого... це ж плід кохання врешті решт... Я завжди мріяла, що моя дитина буде справді цим самим плодом кохання і не інакше....

І ось ходжу, живіт росте, я не бачу, щО всередині, але знаю...

І ось цікаво так продумано... кішки виношують діток 2 місяці, а люди - 9... чому? Слони взагалі 2 роки...

Чому дитина просто не з*являється? Чому її треба виношувати? щоб за цей час звикнутись до думки, що у тебе буде дитя? Чи тому що. коли просто щось з*являється , ти це не так ціниш? Чи може, тому що ставлення як не до свого?(ну як до прийомних дітей, вони ж теж просто з*являються). Чи може банально, тому що людина повинна розвинутись з однієї клітини дуже довго?

Короче, все це цікаво... Не знаю, чи буду я хорошою мамою... Ось чоловік, я впевнена, буде татом найкращим... він і як чоловік - супер! А я жінка нікудишня (творчість і все таке), і мамою можу бути такою.. З іншого боку, не хочеться бути мамою-квочкою, або все своє життя ставити заради дитини... Все-таки то до добра не приводить. Я хочу, щоб у мене була сильна і загартована дитина. І як то все зробити правильно?

Як каже мій коханий, що я не зможу бути такою, як планую, то все йтиме від душі... саме так, як маю робити саме я... і тільки час покаже чи це було правильно, чи ні...