просто стих.

Що чекати від людини, яка виросла в СССР і значною мірою поділяла його ідеологію, бо дуже хотіла вірити. Хоча б у те, що достатньо змістити кількох "ревізіоністів" і тюрма народів СССР стане омріяною співдружністю вільних людей та народів. А представники України на еміграції не завжди поводили себе належним чином, чим оперативно користувалась радянська пропаганда.

Що ж до Василя Симоненка, то він популярно відповів всім нам на це питання в своїй "Казці про Дурила". Коли в головного героя "Казки" зникає віра в "Рай" і голову його приходять вірні думки - він одразу йде до Печер по кривавій річці, наплювавши на кийки, які метали йому в спину. "Казка" - частково автобіографія автора, а частково - наша історія. Також Василь Симоненко відповів на це питання своїм життям. Відповів так чітко, що і Господь Бог не насмілився б просити іншої відповіді.

Тим, хто цитує такий вірш Симоненка, треба просто відповідати, що цей вірш, хай він навіть писався щиро, абсолютно протирічить підсумкові життя та творчості поета. І порадити коментаторові почитати кілька вибраних поезій Симоненка.
Можна вірить другові чи милій,
Марить наяву чи уві сні,
Білизну червневих ніжних лілій
Заплітать букетами в пісні.

Можна жить, а можна існувати,
Можна думать — можна повторять.
Та не можуть душу зігрівати
Ті, що не палають, не горять!

Люди всі по-своєму уперті:
Народившись, помирає кожна,
А живуть століття після смерті
Ті, що роблять те, чого «не можна».

"Коли б тодi Вкраїнi на пiдмогу 

Вот интересно, если автор действительно Василь Симоненко, кого он имел ввиду и какие события (Тепер ви знов, позв'язувавши костi, 

  На українське сало i на хлiб.)? 

А что же вы Танюшка, испугались с основного дневничка стишок выставить))))?Потроллить желание велико,а быть забаненой не хочется?

Очень актуально , впрочем как и в годы написания этих стихов.