Моя маленька, сунична ягідка,
тихий вітрячок на вечірній пристані,
мій надчутливий плаксивий радар.
Господь тебе мов з кришталевих
ниток зіткав,
щоб ти вся невагома й розхристана
бігла мені на зустріч, чолом торкаючись хмар.
Моя тендітна, цікава пташечка,
яка сидить на колінцях
й уважно рахує крихти від пряника.
Ось тобі, серденько порцелянова чашечка -
налий в неї невидимий чай.
Моя солодка, натхненна дівчинка,
яка вірить у ельфів, що живуть на горищі,
вилазить на стільчик і каже, що вже
насправді доросла,
бо стала вища.
Моя неслухняна пустунка,
колекціонер шоколадних цукерок,
моя красунечка, безкінечно допитлива,
до смішного наївна та вередлива,
про яку на тисячах сторінок згадував Льюїс Керрол.
Спасибі, що трапилася зі мною - моє
найпрекрасніше в світі Диво.