Я просто залишу це тут. І у щоденнику...Щоб пам`ятати.
Вірш написаний близькою щодо мене людиною з Херсонщини. Спасибі тобі, рідна! Читати треба вголос, уявивши поруч Маяковського, декілька разів на день, щоб стіни просочилися цим.
Бути українцем - це просто,
просто і смачно, як дихати.
Ніхто ж не виходить на площі,
хизуючись : а в мене легені!
Тому що я просто їх маю,
і - так! - рефлекторно дихаю:
цілком природно наповнююся життям,
відчуваю його пахощі й сморід,
корисне, відживче й огидне,
приємне і неприємне.
Просто таке життя.
Таке як моє українство.
А знаєте, коли починають кричати?
Коли легенів немає.
Коли аж бракне повітря,
коли не те що різницю між пахощами -
кисню б півлітра!
Тоді й стають на майданах,
вчіпляються в груди здоровим,
чи вбого шапки простягають:
киньте, хто має, бо цей во...
У МЕНЕ НЕМАЄ ЛЕГЕНІВ!!!
О.Маляренко
