Мозги на вынос...

Девчонки, прочитала стих... Сижу реву как дура! И вот мало что сама реву, захотелось поделиться...

п.с. Кто легко раним - лучше не читайте...

В твоєму животику жив і зростав.
Любив тебе, мамко, і зустріч чекав.
Та ти без суда засудила до страти.
Я ще й не пожив, а вже треба вмирати!
Відправила ти мене, рідна, в пітьму.
За що ж ти убила мене? Не збагну.
Боялась, що статків нема? Не біда!
Із рук твоїх соком би стала вода!
Чи може боялась, що буду обуза?
Що стану в коханні твоєму я грузом?
Матусю, якби тебе хтось покохав,
Повір, я обузою б точно не став!
Бо я - це найкраща частинка тебе!
Й хто любить тебе, той полюбить й мене!
Чому ж ти тоді мене вбила, рідненька?
Невже не любила ти серце маленьке?
Чому не спинила ти руку врача,
Що вирок твій виповнив за палача?
Він тільце моє на шматки порубав,
А я, моя мамко, від болі кричав!
Я жити хотів, не вбивати благав.
Та вчинений гріх все ж життя відібрав.
Й коли розлучили нас, рідна, з тобою,
То мусорний бак став для мене труною!
Та хочу я , мамко, щоб знала одне:
Завжди я любив тебе й це не мине!
Люблю тебе й досі й пробачив тобі!
Лиш ти, рідна, зможеш простити собі?