Мої руки незупинні.
То у фарбі, то у глині.
Що не вміють руки нині,-
Перейнять скоріш повинні.
Я навчаюся у тата
Молоток в руках тримати.
Скоро буду майструвати,
Бо навчаюся у тата.
Як у мого дідуся усього багато.
Особливо уродило яблук - от вже свято!
І горіхи є у нас, і мед, і калина -
Будем ласувати смачно цілу довгу зиму.
А іще є виноград. Були й вишні, й сливи...
Але це вже, вибачайте, ми давно поїли.
З татком гратись цілий вечір
я люблю понад усе.
Візьме він мене на плечі,
по кімнаті пронесе.
Потім ми удвох сідаєм
у куточку на диван,
він мені розповідає
про Північний океан,
про птахів і звірів в лісі,
про завод і свій станок...
Раптом тато каже:— Вісім!
Спать пора тобі, синок.
Хлюп-хлюп-хлюп водичка -
Буде в мене чисте личко.
Подавайте сюди мило,
Щоб я ручки помила.
Мию носа, мию вушка -
Я у мами чепурушка!
Давай, мамо, штаненята -
Одягаю ноженята!
Я росту не лінива:
Одягаю праву, ліву.
Одягаю черевички -
Буду бігати до нічки!
Хто прийшов до мене в гості?
Це собачка Куций Хвостик.
Лапку ввічливо подав
І говорить: „Гав гав-гав!
Я на вулиці весною
Буду бігати з тобою”
Просимо зайченя пухнасте
На вушко щось Тобі сказати:
Рости, маля, веселе і здорове,
Літай у снах на кульках кольорових,
Гарно учись, щоб більше знати –
Цікавого ж на світі так багато !
Сонечка, веселку, дощику рясного
І з казки феї, й котика м’якого,
Радісних усмішок, квіточок гарненьких,
Вогника і зіроньки у очах ясненьких.
Метеликів у полі, яблучок в садочку,
Щастячка великого в кожному куточку.
Тортиків, тістечок й ласощів багато,
У Твоїх два років, в неповторне свято
Є у мами хвостик –
Хвостик-Малоростик.
Пустотливий, наче в киці,
Вигляда із-за спідниці.
Хоче мама прибирати –
Хвостик – слідом по кімнаті.
Сяде мама на хвилину –
Моститься він на коліна.
Як обід готують в кухні –
Лізе носиком у кухлик;
А коли лягають спати –
Любить хвостик поспівати.
Мама хвостик дуже любить,
Його хвалить і голубить.
І ніхто у цілім світі
Їх не зможе розлучити
Ну що це за їда?
У каші борода,
У каші все лице.
Хіба красиво це?
Є каша на столі
І в мами на чолі,
На ложці й рушниках,
І в сина на руках.
В тарілці голубій
І покімнаті всій,
Лиш в ротику нема -
Я їм вже з усіма…
Кубик до кубика - склалася хатка,
Ми будували її разом з татком.
В лялі є очки, є носик, є вушка,
Синку, а що це? Це, неню, подушка!
Ми на подушку вкладаємось спатки,
Щоб відпочити, моє ластів'ятко.
Що це? - Корівка! Це котик, це песик,
Книжка, а в книжці Івасик Телесик.
Зараз ми будем дивитись картинки,
Гратись м'ячем і малим піанінком,
Оце нота до, ре, мі, фа, соль, ля, сі,
Ноти ми знаємо! Їх, мамо, є сім.
День промайнув, натомилися гратись,
Позасинали ведмеді вухаті.
Виглянув місяць, помолимось, діти,
Нічка прийшла, годі вже гомоніти!
- Раз, два - голова.
Три, чотири - очі-діри.
П’ять, шість - рот, ніс.
Сім, вісім - вуха, звісно.
Дев’ять, десять - чуб, кашкет...
Ось і весь він, мій портрет.
Дід Мороз Червоний ніс
Коника мені приніс.
Я здивовано дивлюся –
Дід у маминім кожусі!
Очі в нього голубі,
Як у тата весняні.
І сміється так, як тато,
Тільки в бороду із вати.
Звісно, тато. Я вдаю,
Що його не впізнаю –
Хай порозважається,
Може, сам признається.
Пізнає Матвійчик світ,
як сніданок чи обід.
Книжку, іграшку, листок,
кицю, новий чобіток,
ополоник, зерня маку,
дідусевого собаку,
татів ремінь, з вікон рами,
дисертацію у мами,
табуретку й просто луб –
все попробує на зуб.
В світі безліч таємниць.
Як би їх всі взнати?
Ти для цього мене, мамо,
Навчи розмовляти.
Поїзд каже: "ту-ту-ту",
"Пі-пі-пі"- це мишка.
Я ловлю все на льоту.
Це - курча, це - книжка.
"Няв-няв-няв"- муркоче кіт,
"Гав" - собака каже.
Безліч слів придумав світ.
Спать дівчатко ляже,
А в голівці кавардак.
Безліч слів гарненьких.
Не розплутатись ніяк
В цих словах новеньких.
Ми пішли у гамазин
і купили там бензин.
І для тата - апельсин,
і для мами - лімузин.
А Матвійчику фераррі,
Щоб він їхав ним на раллі…
Я цього метелика
бачи по телику,
зайчика-розвідника –
в мультику по відику,
а телятко – ось воно! –
зустрічала у кіно.
Також справжнього коня
і маленьке слоненя.
А в бабусі у селі
слоненята є малі?
Як, немає?! Й не було?
Ну й неспра-а-авжнє тут село…
Оченятка у малятка
Бігають жваво
Зирк на маму, глип на татка
Дуже все цікаво!
Сося виросла, як гриб,
В нас на підвіконні.
Бігла сося – в ротик: стриб!
Прямо стриб в долоні.
Мотік: хап і ну смоктати,
аж іде сердитий тато.
Викинь сосю, мій хлопятку,
Ти велике вже дитятко!
Мама люта теж, як ґедзь:
Руки вгору – сосю геть!
Ходить ротик по городу,
робить ротик всяку шкоду:
з’їв страшнющого жука
і поцьомав їжака.
А їжак колючий -
ротик став ревучий.
Ой лишенько!
У діда на голові лисенько!.
У баби на голові волохато!.
У тата на бороді бородато!.
А в мами на личку сердито,
Бо щось невеличко розбито.
То у фарбі, то у глині.
Що не вміють руки нині,-
Перейнять скоріш повинні.
Я навчаюся у тата
Молоток в руках тримати.
Скоро буду майструвати,
Бо навчаюся у тата.
Як у мого дідуся усього багато.
Особливо уродило яблук - от вже свято!
І горіхи є у нас, і мед, і калина -
Будем ласувати смачно цілу довгу зиму.
А іще є виноград. Були й вишні, й сливи...
Але це вже, вибачайте, ми давно поїли.
З татком гратись цілий вечір
я люблю понад усе.
Візьме він мене на плечі,
по кімнаті пронесе.
Потім ми удвох сідаєм
у куточку на диван,
він мені розповідає
про Північний океан,
про птахів і звірів в лісі,
про завод і свій станок...
Раптом тато каже:— Вісім!
Спать пора тобі, синок.
Хлюп-хлюп-хлюп водичка -
Буде в мене чисте личко.
Подавайте сюди мило,
Щоб я ручки помила.
Мию носа, мию вушка -
Я у мами чепурушка!
Давай, мамо, штаненята -
Одягаю ноженята!
Я росту не лінива:
Одягаю праву, ліву.
Одягаю черевички -
Буду бігати до нічки!
Хто прийшов до мене в гості?
Це собачка Куций Хвостик.
Лапку ввічливо подав
І говорить: „Гав гав-гав!
Я на вулиці весною
Буду бігати з тобою”
Просимо зайченя пухнасте
На вушко щось Тобі сказати:
Рости, маля, веселе і здорове,
Літай у снах на кульках кольорових,
Гарно учись, щоб більше знати –
Цікавого ж на світі так багато !
Сонечка, веселку, дощику рясного
І з казки феї, й котика м’якого,
Радісних усмішок, квіточок гарненьких,
Вогника і зіроньки у очах ясненьких.
Метеликів у полі, яблучок в садочку,
Щастячка великого в кожному куточку.
Тортиків, тістечок й ласощів багато,
У Твоїх два років, в неповторне свято
Є у мами хвостик –
Хвостик-Малоростик.
Пустотливий, наче в киці,
Вигляда із-за спідниці.
Хоче мама прибирати –
Хвостик – слідом по кімнаті.
Сяде мама на хвилину –
Моститься він на коліна.
Як обід готують в кухні –
Лізе носиком у кухлик;
А коли лягають спати –
Любить хвостик поспівати.
Мама хвостик дуже любить,
Його хвалить і голубить.
І ніхто у цілім світі
Їх не зможе розлучити
Ну що це за їда?
У каші борода,
У каші все лице.
Хіба красиво це?
Є каша на столі
І в мами на чолі,
На ложці й рушниках,
І в сина на руках.
В тарілці голубій
І покімнаті всій,
Лиш в ротику нема -
Я їм вже з усіма…
Кубик до кубика - склалася хатка,
Ми будували її разом з татком.
В лялі є очки, є носик, є вушка,
Синку, а що це? Це, неню, подушка!
Ми на подушку вкладаємось спатки,
Щоб відпочити, моє ластів'ятко.
Що це? - Корівка! Це котик, це песик,
Книжка, а в книжці Івасик Телесик.
Зараз ми будем дивитись картинки,
Гратись м'ячем і малим піанінком,
Оце нота до, ре, мі, фа, соль, ля, сі,
Ноти ми знаємо! Їх, мамо, є сім.
День промайнув, натомилися гратись,
Позасинали ведмеді вухаті.
Виглянув місяць, помолимось, діти,
Нічка прийшла, годі вже гомоніти!
- Раз, два - голова.
Три, чотири - очі-діри.
П’ять, шість - рот, ніс.
Сім, вісім - вуха, звісно.
Дев’ять, десять - чуб, кашкет...
Ось і весь він, мій портрет.
Дід Мороз Червоний ніс
Коника мені приніс.
Я здивовано дивлюся –
Дід у маминім кожусі!
Очі в нього голубі,
Як у тата весняні.
І сміється так, як тато,
Тільки в бороду із вати.
Звісно, тато. Я вдаю,
Що його не впізнаю –
Хай порозважається,
Може, сам признається.
Пізнає Матвійчик світ,
як сніданок чи обід.
Книжку, іграшку, листок,
кицю, новий чобіток,
ополоник, зерня маку,
дідусевого собаку,
татів ремінь, з вікон рами,
дисертацію у мами,
табуретку й просто луб –
все попробує на зуб.
В світі безліч таємниць.
Як би їх всі взнати?
Ти для цього мене, мамо,
Навчи розмовляти.
Поїзд каже: "ту-ту-ту",
"Пі-пі-пі"- це мишка.
Я ловлю все на льоту.
Це - курча, це - книжка.
"Няв-няв-няв"- муркоче кіт,
"Гав" - собака каже.
Безліч слів придумав світ.
Спать дівчатко ляже,
А в голівці кавардак.
Безліч слів гарненьких.
Не розплутатись ніяк
В цих словах новеньких.
Ми пішли у гамазин
і купили там бензин.
І для тата - апельсин,
і для мами - лімузин.
А Матвійчику фераррі,
Щоб він їхав ним на раллі…
Я цього метелика
бачи по телику,
зайчика-розвідника –
в мультику по відику,
а телятко – ось воно! –
зустрічала у кіно.
Також справжнього коня
і маленьке слоненя.
А в бабусі у селі
слоненята є малі?
Як, немає?! Й не було?
Ну й неспра-а-авжнє тут село…
Оченятка у малятка
Бігають жваво
Зирк на маму, глип на татка
Дуже все цікаво!
Сося виросла, як гриб,
В нас на підвіконні.
Бігла сося – в ротик: стриб!
Прямо стриб в долоні.
Мотік: хап і ну смоктати,
аж іде сердитий тато.
Викинь сосю, мій хлопятку,
Ти велике вже дитятко!
Мама люта теж, як ґедзь:
Руки вгору – сосю геть!
Ходить ротик по городу,
робить ротик всяку шкоду:
з’їв страшнющого жука
і поцьомав їжака.
А їжак колючий -
ротик став ревучий.
Ой лишенько!
У діда на голові лисенько!.
У баби на голові волохато!.
У тата на бороді бородато!.
А в мами на личку сердито,
Бо щось невеличко розбито.