Умань

Украинский фотопроект

Киянка Анна Лєбєдєва створила патріотичний фото-проект про українських дітей

Як написала на своїй сторінці у Facebook Анна, вона хоче розповісти всьому світу, "що ми і наші діти - не нещасні з простягнутою рукою, а сильні, красиві, рішучі".

"Хочу поділитися з якомога більшою аудиторією своєю гордістю за Нашу країну, за наше майбутнє, за тих, заради кого ...", - написала Анна.

Проект "Ми Є" - підбірка фотографій діток з коротким коментарем автора проекту.

"Кожен по-своєму будує своє теперішнє та майбутнє. Хтось бореться, хтось творить, хтось спостерігає, співчуває, допомагає. Кожне зображення - це невеличка історія дітей та їх батьків. Кожен знімок - про Нас. Слава всім небайдужим! Слава Україні!", - коментує фотограф.

Нижче подаємо історії з фото проекту з коментарями під ними. Оригінальні фото - на сторінціweareukraine.wix.com

Ми здатні змінювати світ

Фортепіано стало одним із символів української революції. Символом того, що збунтувались не бандити, а духовний і творчий цвіт народу. Рівка вже зараз знає, що зміни починаються з малого. А її мама вірить, що вона з тих дівчаток, які своєю красою, силою духу і талантом здатні перевертати світи.

Ми вміємо зберігати спокій

Аліса може спокійно спати всю ніч в своєму крісельці мікроавтобуса, поки її батьки в ніч з 22 на 23 січня возять шини для протестів. Попри всі застереження про небезпеку, у день Соборності вони були разом.

Ми здатні шанувати пам'ять

Відважні гинуть за країну, за ідею, за свободу. За Нас, за Вас, за Cправедливість. Анжела разом з тисячами українців пам'ятає той день, той рік. Герої не вмирають!

Ми можемо ризикувати

Батько Маші знає дещо особливе про бензин, масло та скляні пляшки. А Маша ризикувала погуляти з татом наступного разу вже дорослою, через 8, а може і 15 років. Чи вартий ризик? Заради неї - так.

Ми не будемо мовчати

Соню і Поліну батьки з дитинства вчать вільно висловлювати свої думки, рости самостійними і впевненими в собі й своїх поглядах. Вчать шанувати Батьківщину, любити її символи. Автомобілі у вишиванках, сережки з тризубом, стрічки в косах, гімн України дитячими голосами - говорять словами і без слів.

Ми творчі

Кожен може розкрити свої таланти в спільній справі. Хтось бігає швидко, хтось влучно кидає, хтось вірші пише, хтось куліш варить величезними казанами, хтось бризкати вогником воліє, а хтось цим "вогником" малює. З простих речей ми можемо робити мистецтво. Вася з родини художників, які хочуть творити у вільній єдиній Україні.

Ми щирі

Маємо гарячі серця. Віталік, його двоє старших та тільки народжена сестрички впевнені, що щирість, щедрість і безкорисність повертаються вдячністю, повагою, любов'ю. Їх батьки, виборюючи майбутнє для дітей, взимку гуртувались біля вогнищ на Хрещатику. А навесні вже самі віддають тепло допомоги сім'ям українських біженців.

Ми саморганізовуємось

Паркан незаконного будівельного майданчика біля Михайлівського собору був розібраний на барикади 18 лютого 2014 року. Як тільки зник паркан, у Любиної мами виникла ідея, яка запалила небайдужих людей. Їх кропітка праця вже перетворює пустир на місто-сад.

Ми здатні на самопожертву

Заради порятунку життя ми готові жертвувати своїм. Ризикувати день і ніч, у важких умовах, без сумніву й страху, за клятву, за людей. Образ невідомого медика - це реальність порятованих життів. Тимур просив батьків узяти його в епіцентр повстання, брав із собою іграшковий набір лікаря і книжку з анатомії. "Головне - допомагати людям. Я зможу!"

Ми маємо символи нового часу

Головна ялинка 2014 року стала справжнім символом новітньої історії України. Безліч плакатів та прапорів стали тими щирими переживаннями і прагненями, які люди принесли як побажання до нового року, нового часу. А цей мініатюрний макет ялинки під час зимових подій постійно був у ефірі Громадського телебачення, де працює мама Уляни.

Ми прагнемо будувати

Для творення нового доводиться ламати. Бруківка з Грушевського вже стала символом народної непокори проти несправедливості й безкарності. Чоловіки й жінки, студенти й бабусі, бідні й багаті, сімейні й одинокі, виснажені й розпалені розбирали і дробили каміння, щоб маленький Ява міг вільно будувати.

Ми працьовиті та відважні

Заради спільної мети люди об'єдналися в мурашник, де в кожного своя робота, своє завдання, своя роль. Де кожен - як гвинтик у складному механізмі - несе, мете, кидає, спить, встає, біжить, будує в мить, бере, хапає, падає, встає… І кожен знає, що робити, відомий внутрішнім чуттям. Іван - завзятий спортсмен, борець, якому дід-афганець передав як силу характеру та історію, так і сучасні переживання з барикад.

Ми непереможні

Сильні духом, активні, відчайдушні. Пісні, вірші, танці споконвік заряджають нас піднесенням для здійснення мрій. У родині Лізи духовну й фізичну гармонію батьки щоденно наповнюють вірою. "Так! Я буду крізь сльози сміятись, Серед лиха співати пісні, Без надії таки сподіватись, Буду жити! Геть думи сумні!"

Ми гуртуємось навколо спільного

Гучний ритм розсіює страх. Перетворює емоції в музику подій. Олег та його родина, як і багато інших, втратили спільність з частиною друзів. Але здобули цінне коло справжніх однодумців, з якими серця б'ються в унісон.

Ми разом

Що б не сталося - ми разом, ми єдині. Старші з меншими, схід і захід, в сльозах і радості, зараз і потім. Маленька Даша захворіла. Її мама вже півроку розривається на два фронти: здорова дитина - здорова країна. Для Варі немає більшого щастя, ніж бути разом із сестрою, вона вірить в нове, спільне, здорове майбутнє.